Автор розглянув проблему дослідження найдавнішої української рукописної спадщини й необхідність подальшого опублікування українських пам’яток, супроводжуючи їх ґрунтовними науковими кодикологічно-палеографічними та орфографічно-мовознавчими студіями. Наголошено на необхідності викриття заідеологізованих і, по суті, ненаукових поглядів російських учених на культурно-мовну спадщину Русі, які вони поширюють у світовій гуманітаристиці, нав’язуючи викривлений міф про те, що аж до XIV ст. українці, росіяни й білоруси начебто мали спільну давньоруську культуру, давньоруську мову і давньоруську писемність, спадкоємцем яких стала Московія–Росія. Спростування цієї псевдонаукової позиції залишається одним із найбільш актуальних завдань українських науковців-гуманітаріїв.
Мойсієнко Віктор Михайлович — член-кореспондент НАН України, професор кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка. Від 24.02.2022 року й дотепер перебуває в ЗСУ.