Лавришівське Євангеліє XIV ст.

Лавришівське Євангеліє апракос є найдавнішою з відомих кириличних рукописних книжних пам’яток Великого князівства Литовського періоду становлення литовсько-руської державності в другій половині XIV ст., коли до складу литовських князівств увійшла й більшість князівств Київської Русі, створених на етнічних українських та білоруських землях. Сьогодні книга є спільною писемною пам’яткою трьох країн: Литви, Білорусі та України. 

Книга історично пов’язана зі столицею Великого князівства Литовського – Вільно, в якому в ті часи вже сильним було православ’я, з Лавришівським Богородичним монастирем, що діяв біля митрополичого міста Новогородок та з династичним княжим родом Гедеміновичів. Ментальними, культурними, мовними й писемними традиціями книга безпосередньо пов’язана із галицько-волинською писемною традицією, саме за якою відбувалося становлення литовсько-руської книжної та ділової писемності.

Доля книги протягом століть якнайтісніше пов’язана з Лавришівським монастирем. За свідченнями її автентичних записів, у монастирі вона вже знаходилася в останній чверті XIV ст.  і відтоді набуває й юридичного статусу його книги-архіву, до якої вписувалися у XIV-XVI ст.  найважливіші монастирські майнові справи.  

Євангеліє використовувалося в богослужіннях до переходу монастиря в уніатство.  Як православний, монастир існував до початку XVII ст.  Ймовірно у 20-х роках XIX ст. монахи подарували книгу князю Адаму Єжи Чарторийському. Книгу князь вивіз  із частиною своєї колекції художніх раритетів до Парижу. В 1873 році бібліотеку родини Чарторийських було перевезено з Варшави до родинного замку міста Пулава, яке в той час належало Російській імперії. У 1842 році після конфіскації Російським царським урядом  маєтку князів Чарторийських, частина пулавської бібліотеки надійшла до Імператорської публічної бібліотеки в місті Санкт-Петербург, і разом з нею – Лавришівське Євангеліє.  Проте невідомо, як книга знову повернулася до родини Чарторийських.

Лавришівське Євангеліє апракос є рукописно пам'яткою, в якій відсутні точні відомості щодо часу і місця його написання. Але що точно – і це довів український учений, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко – книгу переписували українці, про це свідчать тисячі помилок у бік української мови. 

Встановлені докторкою філологічних наук, палеографом Людмилою Гнатенко  характерні особливості Лавришівського Євангелія, засвідчують, що кодекс укладався під час навчального процесу й для внутрішнього використання і є важливим свідченням підготовки писців для виготовлення богослужбових книг. Рукопис не створювався у якості напрестольного Євангелія, як утвердилася думка в історіографії. У роботі використовувалися тексти з різних Євангелій апракосів галицько-волинського походження, тому пам’ятка є цінним джерелом дослідження української мови.

Проведені дослідження Лавришівського Євангелія та його запропонована атрибуція спонукатимуть наступних дослідників до подальшого аналізу кодексу. Цьому сприятиме видання писемної пам’ятки.

Кожна пам’ятка, кожне відродження рукописної книги – подія не тільки для українців, а й для світового суспільства. Відтворення історії та її передача нашим нащадкам – одне з завдань, що українські науковці та видавництво «Горобець» поставили перед собою.

Рік видання: 2018
Формат: 225 х 320 мм
Сторінок: 468, іл.
Папір: Munken Рrint Cream 115 г/м2 від Arctic Paper Munkedals AB (Швеція)
Обкладинка тверда: картон голландський 3 мм, шкірзамінник  італійський. 
На обкладинці - один вид тиснення: глянцева фольга.
Вага: 2300 г  

Команда

Ідея проєкту  архімандрит Онуфрій (Куц), настоятель храму пресвятої Параскеви у селі Ратнів Луцького району, Волинської області.
Куратор проєкту  Ганна Горобець, директор ТОВ “Видавництво “Горобець”.
Обробка фото та ретуш  Ганна Мотренко
Верстка книги  Володимир Гурович
Художник  Володимир Клейменов
Редактор  Анатолій Лясковський
Переклад з англійської  Анатолій Лясковський
Переклад з польської  Наталія Волченко
Друк  типографія “Майстер книг” (Київ), директор Павло Сачек
Організація і проведення презентацій  Діана Шамрай
Фотокопії манускрипту походять з бібліотеки князів Чарторийських Національного музею у Кракові.

Дослідники Лавришівського Євангелія, науковці:

1. Людмила Гнатенко – палеограф, докторка філологічних наук, старший науковий співробітник бібліотеки імені Володимира Вернадського
2. Віктор Мойсієнко – доктор філологічних наук, професор кафедри філології Житомирського державного університету імені Івана Франка.
3. В’ячеслав Корнієнко – доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська»
4. Малгожата Сморонг-Ружицька – професорка-мистецтвознавець, дослідниця ілюстрацій 

Спонсори Лавришівського Євангеліє:

• Український культурний фонд, Юлія Федів, директорка
• ТОВ «КОФКО АГРІ РЕСОРСІЗ УКРАЇНА» Володимир Осадчук, генеральний директор, Ольга Скрипченко, фінансова директорка
• Національний заповідник «Софія Київська»,  Неля Куковальська, генеральна директорка
• ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПРОМИСЛОВІ ОЛИВИ І.Л.С.» Ігор Цілик, директор
• Приватна адвокатська компанія «КОНФІДЕНТ», керівник Юрій Щирба
• Дема Валерій Іванович, SigmaBleezer Investment Group Дема Валерій Іванович, віцепрезидент та партнер
• Dr Dietrich Bock, Ready Garment Technology Ukraine Ltd

Статті:

Людмила Гнатенко «Лавришівське Євангеліє – пам'ятка Литовсько-руської книжної писемності та історії».
В'ячеслав Корнієнко «Опис Лавришівського Євангелія Іларіона Свєнціцького»
Малгожата Сморонг-Ружицька  «Художнє оздоблення Лавришівського Євангелія»
Віктор Мойсієнко «Протографи і мова Лавришівського Євангелія»